Україна давно славиться своєю давньою та могутньою культурою. Це не тільки надзвичайні архітектурні, музичні, художні надбання, a й, нажаль, втрачені основи козацького бойового мистецтва. Але, якщо говорити точніше, то не втраченого, а до кінця не вивченого. І досі навколо українців, зокрема козаків, існує такий собі ореол містичності. Власне самі козаки відомі своєю хоробрістю, відданістю Батьківщині, новаторством у веденні бойових дій. Проте, навіть, серед таких вже "відбірних" українців знаходились ще більш унікальні. Крім довершених військових вмінь вони володіли чимось надприродним, що давало змогу творити унікальні речі. Звичайно мова йде про характерників... (характерник, химородник, галдовник («галдувати» — чаклувати) або заморочник (вмів напускати «морок» — туман, сон) — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва.)
Про них А. Чайковський пише: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити». Д. Яворницький теж стверджує, що «між козаками завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали.
Свій початок козаки-характерники ведуть ще від давньоукраїнських язичницьких волхвів (віщунів, чародіїв). Перші згадки про власне козаків-характерників датуються ХV століттям — про них писали руські та візантійські філософи. Пізніше польський історик Бартош Попроцький (*1540—†1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, в кого потрапляли кулі, гинули на місці.
Проте сам феномен характерництва траплявся дуже рідко - лише один із сотні чи тисячі отримував подібний дар. Їх можна порівняти лише з теперішніми індиго, які теж мають надзвичайні можливості, або геніями, які народжуються дуже рідко, проте їхній внесок у суспільство величезний. Характерники - це генії, генії українського бойового мистецтва. Їхні вміння мали обширний характер - від ходіння крізь стіни до обернення в тварин.
Можливо на появу таких людей вплинули постійні війни козаків з москаликами, ляхами та іншими загарбниками. У мирний час прояв вмінь був би не такий активний, оскільки зникає потреба у зупиненні куль знищення ворогів силою думки і це пояснює поступове зникнення характерників. В свою чергу фізичні вміння частково замінились на розумові.
Найвідомішим козаком-характерником називають козака Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і відомі полковники були характерниками. Серед них — Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко.
За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у 55 битвах і скрізь виходив переможцем, не рахуючи безлічі дрібних сутичок з ворогами, не занесених до літописів і виграних ним. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Турецький султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
«Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої допомоги відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, кубло великої орди, поруйнувати його городи, вирятувати невільників, що зігнані туди з усіх земель, і взяти велику здобич? »
Існує легенда, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, возили його тіло із собою у походи і були переконані, що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх перемагати. А згодом — відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і за необхідності виставляли її наперед, приказуючи: «Стій, душа й рука Сіркові з нами!»
Вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій.
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар